2000
январь
№1 (5)

Каждый выбирает для себя
Женщину, религию, дорогу,
Дьяволу служить или пророку —
Каждый выбирает для себя.
Юрий Левитанский

МИ ПАМ'ЯТАЄМО: РОЗДУМИ ПРО КАТАСТРОФУ

     Первый номер нашей газеты 2000 года мы открываем важнейшим документом Ватикана «Ми пам'ятаємо: роздуми про Катастрофу». Этот документ был подготовлен в апреле 1998 г. Комиссией религиозных отношений с евреями, но до сих пор не получил освещения в широкой печати.      Приводим полные тексты самого послания и письма Папы Ивана Павла II, в котором подчеркивается значение этого послания.
     Документы на украинском языке впервые были напечатаны в художественно-публицистическом альманахе Института Иудаики «Егупец» № 5 за 1999 г. (Киев)

МОЄМУ ПРЕПОДОБНОМУ БРАТОВI КАРДИНАЛУ ЕДВАРДОВI IДРIС КАССIДI

     Дуже часто за час свого понтифiкату я згадував з почуттям глибокої скорботи страждання єврейського народу пiд час другої свiтової вiйни. Злочин, що став вiдомий пiд назвою Катастрофа, залишається незмивною плямою в iсторiї сторiччя, що добiгає кiнця.
     Готуючись до початку третього тисячолiття християнства, Церква усвiдомлює, що радiсть ювiлею це перш за все радiсть прощення грiхiв та примирення з Богом та ближнiми. Тому вона заохочує своїх синiв i дочок очистити свої серця через покаяння у своїх минулих помилках i грiхах. Вона закликає їх до уклiнностi перед Господом i перевiрки себе на вiдповiдальнiсть, яку вони теж мають за грiхи нашого часу.
     Маю палку надiю, що документ «Ми пам'ятаємо: роздуми про Катастрофу», пiдготований Комiсiєю релiгiйних вiдносин з євреями пiд Вашим керiвництвом, насправдi допоможе залiкувати рани минулих непорозумiнь i несправедливостей. Зможе допомогти пам'ятi вiдiграти свою необхiдну роль в процесi формування майбутнього, в якому невимовне беззаконня Катастрофи нiколи не буде можливим. Нехай Господь iсторiї скерує зусилля католикiв та євреїв, i всiх людей доброї волi, в їхнiй спiльнiй працi на створення свiту, де справдi поважалися б життя i гiднiсть кожної людської iстоти, бо всi ми створенi за образом та подобою Божою.

З Ватикану, 12 березня 1998 р. Iван Павло II

КОМIСIЯ РЕЛIГIЙНИХ ВIДНОСИН З ЄВРЕЯМИ

МИ ПАМ'ЯТАЄМО: РОЗДУМИ ПРО КАТАСТРОФУ

I. Трагедiя катастрофи i обов'язок пам'ятi
     Двадцятий вiк швидко наближається до закiнчення i незабаром настане свiтанок нового тисячолiття християнської ери. 2000-а рiчниця народження Iсуса Христа закликає всiх християн, насправдi закликає всiх людей спробувати пiзнати в ходi iсторiї ознаки працi Божої, а також напрямки, в яких образ Творця в людинi було ображено та спотворено.
     Цi роздуми стосуються одної з основних сфер, в яких католики можуть серйозно прийняти до серця заклики папи Iвана Павла II, що звучать в його апостольському листi «Тегtiо Мillеnniо Аdvеnientе» (Наближення третього тисячолiття): «В кiнцi другого тисячолiття необхiдно, щоб Церква повнiше усвiдомила грiховнiсть своїх дiтей, згадуючи всi тi випадки, коли вони вiдходили вiд духу Христа та Його Євангелiї, i, замiсть того, щоб свiдчити свiтовi про життя, натхненне цiнностями вiри, розпускали себе в думках i дiях, тим самим засвiдчуючи про протилежне i ганьблячи себе».
     Це сторiччя було свiдком невимовної трагедiї, яка нiколи не може бути забута, — спроби нацистiв знищити єврейський народ, в результатi чого було вбито мiльйони євреїв. Жiнки i чоловiки, старi i малi, дiти i немовлята тiльки через своє єврейське походження були гнанi i депортованi. Деяких було вбито негайно, а iнших — принижували, жорстоко поводилися, повнiстю позбавляючи людської гiдностi, мучили i лише пiзнiше знищували. Дуже небагато з тих, хто попадав у табiр, виживали, а тi, кому це вдалося, залишилися психiчно травмованими на все життя. Це була Катастрофа. Це була основна подiя iсторiї цього столiття, яка все ще хвилює нас i сьогоднi.
     Перед лицем цього страшного геноциду, в який важко було повiрити свого часу, коли його було безжально запущено, керiвникам держав i самої єврейської спiльноти, нiхто не мiг залишатися байдужим i поготiв Церква — через дуже тiснi духовнi зв'язки з єврейським народом та пам'ять про несправедливостi в минулому. Взаємини Церкви з єврейським народом не схожi на її взаємини з жодною iншою релiгiєю. Проте справа не лише в минулому. Спiльне майбутнє євреїв i християн вимагає, щоб ми пам'ятали, бо «немає майбутнього без пам'ятi». Сама iсторiя — це mеmоriа futuri (спогади про майбутнє).
     Звертаючись цими роздумами до наших братiв i сестер католицької Церкви в усьому свiтi, ми просимо всiх християн приєднатися до нас, роздумуючи про Катастрофу, що випала на долю єврейського народу, i, кажучи про моральнiсний iмператив, зробити все можливе, щоб егоїзм i ненависть нiколи бiльше не сягнули такої межi, щоб сiяти такi страждання i смерть. Бiльше того, ми просимо наших єврейських друзiв, «чия жахлива доля стала символом помилок, притаманних людинi, коли вона вiдвертається вiд Бога», вислухати нас з вiдкритим серцем.
II. Що ми повиннi пам'ятати?
     Як унiкальний свiдок Святого Iзраїлю i Тори єврейський народ багато страждав в рiзнi часи та в рiзних мiсцях. Але Катастрофа стала, звичайно, найстрашнiшим випробуванням з усiх. Нелюдськiсть, з якою євреїв гнали та знищували в цьому сторiччi, виходить за межi можливостi висловити словами. I все це коїлося з одної лише причини, що вони були євреями.
     Самi розмiри злочину викликають безлiч запитань. Iсторики, соцiологи, полiтологи, психологи та теологи, — усi намагаються бiльше довiдатися про те, чим насправдi була Катастрофа, та про її причини. Багато ще залишилося невивченим. Але таку подiю неможливо вимiряти лише звичайними критерiями iсторичного дослiдження. Тут потрiбна «моральнiсна та релiгiйна пам'ять», а також, особливо для християн, дуже серйознi роздуми над тим, що могло її викликати.
     Той факт, що Катастрофа сталася в Європi, тобто в країнах, де здавен iснує християнська цивiлiзацiя, ставить питання про пов'язанiсть мiж нацистськими гонiннями i ставленням християн до євреїв, яке складалося упродовж вiкiв.
III. Вiдносини мiж євреями i християнами
     Iсторiя християнсько-єврейських вiдносин завжди була джерелом гризоти. Його Святiсть Папа Iван Павло II визнав цей факт у своїх неодноразових закликах до католикiв оцiнити своє ставлення до єврейського народу. Дiйсно, за двi тисячi рокiв терези цих вiдносин не були в рiвновазi.
     На початку зародження християнства, пiсля розп'яття Iсуса Христа, почалися суперечки мiж ранньою Церквою та єврейськими лiдерами i народом, що у своїй вiдданостi Законовi чинили запеклий опiр проповiдникам Євангелiї та першим християнам. У язичницькiй Римськiй iмперiї євреї були захищенi законом, дарованим iмператором, i влада спочатку не робила розрiзнень мiж єврейською та християнською громадами. Але незабаром християни почали зазнавати гонiнь з боку держави. Згодом, коли самi iмператори прийняли християнство, вони попервах гарантували привiлеї євреям. Але християнська чернь, що нападала на язичницькi храми, iнодi те ж саме чинила i з синагогами, зазнаючи впливу деяких iнтерпретацiй Нового Заповiту, що стосувалися євреїв в цiлому. «У християнському свiтi — я не кажу конкретно про Церкву як таку — помилковi та несправедливi тлумачення Нового Заповiту щодо євреїв i нiбито їхньої вини надто довго перебували в обiгу, породжуючи ненависть до цього народу». Такi iнтерпретацiї Нового Заповiту були повнiстю i остаточно вiдкинутi Другим Ватиканським Собором.
     Попри християнську проповiдь любовi до всiх, навiть до своїх ворогiв, ментальнiсть, що превалювала упродовж вiкiв, ставила у невигiдне становище меншини i всiх тих, котрi якоюсь мiрою були «iншими». Почуття анти-юдаїзму, що панували в деяких християнських кварталах, i прiрва, що роздiляла Церкву i єврейський народ, призвели до загальної дискримiнацiї, яка iнодi закiнчувалася вигнаннями або спробами насильницького навернення в християнство. В переважнiй частинi «християнського» свiту, аж до закiнчення XVIII столiття, нехристияни рiдко дiставали гарантований юридичний статус. Незважаючи на це, євреї в усьому християнському свiтi дотримувалися своїх релiгiйних традицiй i звичаїв. Тому на них дивилися з деякою долею пiдозри та недовiри. В часи криз, як, наприклад, голоду, воєн, епiдемiй чи напружень соцiальних взаємин, єврейська меншина сприймалася iнодi як офiрний козел i ставала жертвою насильства, навiть убивств.
     Наприкiнцi XVIII та на початку XIX столiття євреї, в основному, досягли рiвностi з iншими громадянами в бiльшостi держав, а деякi з них посiли впливове становище в суспiльствi.
     Але в тому ж iсторичному контекстi, особливо в XIX столiттi, посилився хибний нацiоналiзм. В епоху постiйних соцiальних змiн євреїв часто звинувачували в тому, що вони мають непропорцiйний до їхньої кiлькостi вплив. Так по Європi став рiзною мiрою ширитися анти-юдаїзм, який по сутi своїй був бiльше соцiальним та полiтичним, анiж релiгiйним. Продолжение