2000
январь
№1 (5)

Каждый выбирает для себя
Женщину, религию, дорогу,
Дьяволу служить или пророку —
Каждый выбирает для себя.
Юрий Левитанский

МИ ПАМ'ЯТАЄМО: РОЗДУМИ ПРО КАТАСТРОФУ

Начало.
     В той же перiод почали з'являтися теорiї, що заперечували єднiсть людського роду та стверджували споконвiчну вiдмiннiсть рас. У XX столiттi нацiонал-соцiалiзм в Нiмеччинi використав цi iдеї як псевдонаукову основу для роздiлення всiх на так званi нордично-арiйськi раси та решту здогадно нижчих рас. Бiльше того, скрайня форма нацiоналiзму посилилася в Нiмеччинi з поразкою 1918 року та умовами, якi диктували переможцi. Наслiдком цього було те, що багато хто вбачав у нацiонал-соцiалiзмi вирiшення проблем їхньої країни i спiвпрацював з цим рухом.
     У вiдповiдь Церква в Нiмеччинi засудила расизм. Спочатку це засудження лунало у проповiдях деяких представникiв духовенства, в публiчних виступах католицьких єпископiв та у статтях журналiстiв-католикiв. Уже в лютому та березнi 1931 року кардинал Вроцлавський Бертрам, кардинал Фаулгабер та єпископи Баварiї, єпископи провiнцiї Кельн, а також провiнцiї Фрейбург видали пасторськi листи, що засуджували нацiонал-соцiалiзм з його iдолопоклонством расi та державi. Добре вiдомi Рiздвянi проповiдi Фаулгабера, якi звучали у 1933 роцi — тому самому, коли нацiонал-соцiалiзм прийшов до влади, i на якi ходили не тiльки католики, а й протестанти та євреї, одверто вiдкидали нацистську антисемiтську пропаганду. На початку «Кгistallnacht» (Кришталевої ночi) Бернард Лiхтенберг, настоятель Берлiнського кафедрального собору, запропонував публiчнi молитви за євреїв. Пiзнiше вiн помер у Дахау i був оголошений Блаженним. Папа Пiй XI також твердо засудив нацистський расизм у своїй енциклiцi «Мit brennender Sorge» (3 гарячим сподiванням), яку було прочитано в нiмецьких церквах у Вербну Недiлю 1937 року, — крок, що викликав нападки i санкцiї проти духовенства. Звертаючись до групи бельгiйських паломникiв 6 вересня 1938р., Пiй XI доводив: «Антисемiтизм неприйнятний. Духовно ми всi семiти». Пiй XII у своїй найпершiй енциклiцi «Summi Pontificatus» (Вiд iменi Понтифiка), датованiй 20 грудня 1939 року, застерiгав проти теорiй, що заперечували єднiсть людської раси та обожнювали державу — вбачаючи, що все це веде до справжнього «часу пiтьми».
IV. Антисемiтизм нацистiв i Катастрофа
     Таким чином, ми не можемо iгнорувати iснування вiдмiнностей мiж антисемiтизмом, що базувався на теорiях, суперечних з постiйним вченням Церкви про єднiсть людської раси i однакову гiднiсть всiх рас i народiв, та тим, що ми називаємо анти-юдаїзмом — давно iснуючими почуття ми недовiри i ворожостi, в яких християни, на жаль, також виннi.
     Iдеологiя нацiонал-соцiалiзму пiшла навiть далi в тому розумiннi, що вона вiдмовилася визнавати будь-яку трансцендентну реальнiсть як джерело життя i критерiй морального добра. В результатi цього людська група, ототожнювана з державою, привласнила собi статус абсолюту i вирiшила позбутися самого iснування єврейського народу, народу, покликаного свiдчити про єдиного Бога i Закон Заповiту. На рiвнi теологiчного розмiрковування ми не можемо iгнорувати той факт, що немало членiв нацистської партiї не тiльки проявляло вiдразу до iдеї Божого Провидiння, що дiє в людських дiяннях, а й ставилося з явною ненавистю до Самого Бога. Природньо, таке ставлення вело до вiдкидання i християнства i прагнення знищити Церкву або принаймнi пiдпорядкувати її iнтересам нацистської держави.
     Саме ця скрайня iдеологiя стала основою наступних дiй, скерованих спершу на вигнання євреїв з їхнiх домiвок, а згодом i на їх знищення. Катастрофа стала справою цiлком сучасного неоязичницького режиму. Корiння його антисемiтизму було поза християнством, i для досягнення своїх цiлей, вiн не роздумуючи протидiяв Церквi, переслiдуючи також i її членiв.
     Але виникає законне запитання: чи не полегшив нацистськi переслiдування євреїв той факт, що антиєврейськi забобони заповнювали розум та серце християн? Чи не зробили антиєврейськi почуття християн менш чутливими i навiть байдужими до переслiдування євреїв, коли нацiонал-соцiалiзм прийшов до влади?
     Будь-яка вiдповiдь на цi запитання повинна взяти до уваги той факт, що маємо справу з iсторiєю людських взаємин та способом мислення, який зазнає величезного впливу суб'єкта. Бiльше того, багато людей i не пiдозрювали про «остаточне розв'язання єврейського питання», яке втiлювалося в життя проти цiлого народу, iншi боялися за себе i своїх близьких, третi просто користувалися станом речей, а деякими керувала заздрiсть. Вiдповiдь тут треба давати виходячи з кожного окремого випадку. А для того, звичайно, потрiбно знати, що саме керувало людьми в кожнiй конкретнiй ситуацiї.
     Спочатку лiдери Третього Рейху хотiли вислати євреїв за межi своєї країни. На жаль, уряди деяких християнських захiдних країн, iз Пiвнiчною та Пiвденною Америкою включно, не поспiшали вiдкривати свої кордони гнаним євреям. Хоч вони i не могли передбачити, як далеко зайдуть нацистськi главарi у своїх злочинних задумах, лiдери цих нацiй знали про тяжкi випробування та небезпеки, яким пiддаються євреї на територiї Третього Рейху. Закриття кордонiв перед єврейськими емiгрантами за цих обставин, — незалежно вiд того, чи вiдбулося це через антисемiтську ворожiсть i пiдозри, полiтичне боягузтво та недалекогляднiсть чи нацiональний егоїзм, — лягає важким тягарем на совiсть цих лiдерiв.
     На тих територiях, де нацисти вдалися до масових депортацiй, жорстокiсть, з якою беззахисних людей примушували переїжджати з мiсця на мiсце, повинна була викликати найгiршi пiдозри. Чи надавали християни всю можливу допомогу гнаним, зокрема, гнаним євреям?
     Багато хто це робив, у той час як iншi — нi. I тих, хто намагався врятувати життя євреям — наскiльки це було в їхнiх силах, навiть наражаючи своє життя на небезпеку, — не можна забувати. Пiд час i пiсля вiйни єврейськi громади та єврейськi лiдери висловлювали свою вдячнiсть за все, що було зроблено для них доброго, включно з тим, що папа Пiй XII зробив особисто або через своїх представникiв для врятування сотень тисяч єврейських життiв. Багато католицьких єпископiв, священикiв, релiгiйних дiячiв i прихожан було вшановано державою Iзраїль за це.
     Проте, як визнав i Папа Iван ПавлоII, поряд з такими мужнiми людьми, дiї та духовний спротив iнших християн не можна вважати за такi, яких слiд чекати вiд людей, що йдуть за Христом. Ми не знаємо, скiльки християн в окупованих нiмцями та їхнiми союзниками країнах зжахнулося зникненням своїх єврейських сусiдiв, не маючи сил пiднести свої голоси протесту. Для всiх християн цей важкий тягар знання про своїх братiв i сестер пiд час другої свiтової вiйни повинен стати закликом до покаяння.
     Ми глибоко сумуємо з помилок та грiхiв синiв i дочок нашої Церкви. Ми говоримо те ж, що написано в Декларацiї Nostra Aetate («Про ставлення Церкви до не-християнських релiгiй») Другого Ватиканського Собору, недвозначно пiдкреслюючи: «Церква, ...усвiдомлюючи спiльну з євреями спадщину i спонукана тiльки євангельською духовною любов'ю, а не мiркуваннями полiтики, засуджує ненависть, переслiдування та прояви антисемiтизму, що мали мiсце будь-коли i вiд будь-кого проти євреїв».
     Ми пам'ятаємо i дотримуємося того, що говорив Папа Iван Павло II, звертаючись до лiдерiв єврейських громад у Страсбурзi 1988р.: «Я знову i знову засуджую разом з вами антисемiтизм i расизм, що суперечать принципам християнства». Тому католицька Церква вiдкидає будь-яке гонiння народу чи групи людей у будь-якому мiсцi i в будь-який час. Вона цiлковито засуджує всi форми геноциду, а також расистськi iдеологiї, що породжують їх. Озираючись назад на це сторiччя, ми глибоко сумуємо з приводу того насильства, що поглинуло цiлi групи народiв i нацiй. Зокрема, це стосується убивства вiрмен, незлiченних жертв на Українi у 1930 роки, геноциду циган, також породженого расистськими iдеями, та схожих трагедiй, що мали мiсце в Америцi, Африцi та на Балканах. Не забуваємо також i про мiльйони жертв тоталiтаризму в Радянському Союзi, Китаї, Камбоджi та iнших мiсцях. Не можемо забути i про драму на Близькому Сходi, прояви якої усiм вiдомi. Навiть в той час, коли ми тепер розмiрковуємо над цим, «багато людських iстот стають жертвами своїх побратимiв».
V. Дивлячись разом у спiльне майбутнє
     Дивлячись у майбутнє вiдносин мiж євреями i християнами, по-перше, ми закликаємо братiв i сестер католикiв оновити своє усвiдомлення єврейських коренiв нашої вiри. Ми просимо їх не забувати, що Iсус був нащадком Давида, що Дiва Марiя i Апостоли належали до єврейського народу, що Церква iснує на корiннi тої доброї оливи, до якої прищеплено дикi пагiнцi оливи язичницької (див. Рим. 11:17-24), що євреї — це нашi улюбленi брати, а в певному розумiннi вони є i нашими «старшими братами».
     Наприкiнцi цього тисячолiття католицька Церква прагне висловити свiй глибокий жаль з приводу грiхiв її синiв i дочок в будь-якому столiттi. Це акт покаяння (тшува), оскiльки як члени Церкви ми пов'язанi спiльними грiхами так само, як i спiльними заслугами. Церква дивиться з глибоким спiвчуттям на приниження, Катастрофу (Шоа), пережитi єврейським народом пiд час другої свiтової вiйни. Це не просто слова, це — зобов'язання. «Ми ризикуємо тим, що люди знову будуть вмирати тваринною смертю, якщо у нас не буде палкого прагнення справедливостi, якщо ми не присвятимо своє життя тому, щоб зло не перемагало добро, як було з мiльйонами дiтей єврейського народу. Людство не може дозволити всьому цьому повторитися знову».
     Ми молимося, щоб наш жаль про трагедiю, що трапилася з євреями в цьому столiттi, привiв до нових взаємин з єврейським народом. Ми хочемо, щоб усвiдомлення минулих грiхiв перетворилося на тверду рiшучiсть будувати нове майбутнє, в якому не було б мiсця антисемiтизмовi серед християн чи антихристиянським почуттям серед євреїв, а панувала б взаємна повага, — як i належить тим, хто поклоняється Єдиному Творцевi i Господу i має спiльного отця у вiрi — Авраама.
     Наостанок ми запрошуємо всiх людей доброї волi глибоко замислитися над значенням Катастрофи. Її жертви iз своїх могил, а тi, що вижили — через незабутнє свiдчення пережитого, стали гучним голосом, що привертає увагу всього людства. Пам'ятати цей жахливий досвiд — означає цiлком усвiдомити корисну пересторогу, яка мiститься у ньому: не можна бiльше дозволити, щоб отруйнi зерна анти-юдаїзму та антисемiтизму закорiнилися в будь-чиєму серцi.

16 березня 1998 р.

Кардинал Едвард Iдрiс Кассiдi Президент

Високопреподобний П'ср Дюпре Вiце-президент

Преподобний Ремi Хекман, О. Р. Секретар

TYPIS VATICANIS MCMXCVIII