2005
август
8 (73)

Каждый выбирает для себя
Женщину, религию, дорогу,
Дьяволу служить или пророку —
Каждый выбирает для себя.
Юрий Левитанский

Заява української інтеліґенцІї «Проти ксенофобії,
за европейську Україну»

    Упродовж декількох місяців після постання нової влади, яка задекларувала демократичні европейські цінності, українське суспільство спостерігало — на жаль, здебільшого мовчки, — як порівняно невелика група марґіналів, переважно пов’язаних із Міжреґіональною академією управління персоналом й асоційованими з нею структурами, під прикриттям псевдопатріотичної риторики намагалася ствердити в очах світу, здавалося б, давно розвінчаний стереотип України як заповідника ксенофобії.
    Виступаючи на Майдані в день своєї інав­ґурації, Президент В. Ющенко проголосив, що громадян України не вдасться розділити ні мовами, якими ми розмовляємо, ні вірами, які ми сповідуємо, ні політичними поглядами, які ми обираємо. Це запевнення дає нам підставу гостро наполягати, щоб держава неґативно реа­ґувала на всі прояви національної, релігійної і расової нетерпимости. Байдужість держави до антисемітизму й інших проявів нетерпимости на національному ґрунті перешкоджають формуванню української політичної нації, тобто спільноти всіх громадян України незалежно від їхньої етнічної приналежности.
    Піком дедалі потужнішої антисемітської кампанії, веденої під струхлявілим каґебістським прапором «антисіонізму», стало ганебне звернення до Президента України, Голови Верховної Ради і Голови Верховного Суду, в якому керівники МАУП і ще деяких буцімто патріотичних організацій, двоє народних депутатів України, а також близько сотні «науковців, громадських і політичних діячів» вимагають «припинити злочинні дії організованого єврейства в Україні», послуговуючись фразеологією й арґументами, які, на наш погляд, вочевидь суперечать нормам Конституції і чинного законодавства й беззаперечно заслуговують на осуд з боку кожного, хто вважає себе свідомим і відповідальним громадянином своєї країни.
    На жаль, ані жодна з «гілок» державної влади, ані впливові засоби масової інформації, ані загальнонаціональні громадські організації, ані, нарешті, широка громадськість, — майже ніхто з них і майже ніхто з нас не визнав за потрібне вчасно дати чітку оцінку і жорстку відсіч цій людиноненависницькій і, зрештою, антиукраїнській істерії. Відтак аналоґічних звернень побільшало, аж поки на початку червня МАУП влаштувала у Києві «IV всесвітню конференцію» на тему «Діялог цивілізацій: сіонізм — найбільша загроза світовій цивілізації», що її тональність та ухвали змусили відповідального працівника секретаріяту Президента України нарешті згадати про «міжнародний імідж» України, засудити «підтримку проявів антисемітизму» й відмежуватися від ксенофобної позиції МАУП, оскільки вона суперечить політиці української держави.
    Водночас мусимо визнати, що українське суспільство, а надто український освічений клас досі не спромоглися навіть на такий декларативний жест. Така байдужість уже дається взнаки, прямо перешкоджаючи творенню української політичної нації та реальному рухові України в бік демократичних европейських цінностей, затримуючи нас в евразійському політичному й цивілізаційному просторі (антизахідницькі гасла відверто обстоюєстворена нещодавно на базі МАУП Українська консервативна партія).
    Коріння проблеми — не в існуванні МАУП або в заявах і діях тих чи тих ксенофобів, а в нашій невідпорності до відвертого зла, в нашій неготовності спитати в політиків, яким ми дозволили стояти поруч із собою на революційній вулиці: чи довго вони ще носитимуть тавро почесних професорів і директорів маупівських інститутів і виступатимуть на тамтешніх збіговиськах разом із вітчизняними напівфашистами-напівчекістами й імпортованими куклукскланівцями?
    Маємо ми запитання й до високих державних урядовців: на чиї кошти проводяться в Україні масштабні антисемітські кампанії? Чи не діє у нас «п’ята колона», яка бажає перенести на нашу територію чужі етнополітичні конфлікти?
    Українське суспільство поліетнічне і поліконфесійне. Це ознака його сили, а не слабкості, тому що розширює можливості економічних і соціяльно-культурних контактів із багатьма країнами світу. Але якщо ми всі — і держава, і суспільство — будемо толерантно або байдуже ставитися до проявів відвертої ксенофобії, то ця особливість стане не перевагою, а вадою.
    Ці міркування спонукають нас, українських інтелектуалів, незалежно від наших політичних поглядів, об’єднатися, щоб сказати наше «ні» ксенофобії й «так» — цивілізованій европейській демократичній перспективі України.
    Мирослав Попович, академік Націо­нальної Академії наук України, директор Інституту філософії ім. НАН України
    Наталія Яковенко, доктор історичних наук, професор, завідувачка катедри історії НаУКМА
    Станіслав Кульчицький, доктор історичних наук, заступник директора Інституту історії України НАН України
    Олександр Майборода, завідувач відділу етнополітології Інституту політичних і етнонаціональних досліджень НАН України
    Юрій Шаповал, доктор історичних наук, керівник Центру історичної політології Інституту політичних і етнонаціональних досліджень НАН України
    Микола Рябчук, політолог
    Михайло Димид, митрофорний протопресвітер УГКЦ, доктор Східного Церковного Права, директор Інституту Церковного Права Українського Католицького Університету, голова Українського Богословського Наукового Товариства
    Петро Зуєв, священик
    Жанна Ковба, кандидат історичних наук, доцент Національного технічного університету України
    Андрій Мокроусов, відповідальний редактор часопису «Критика»
    Мирослав Маринович, директор Інституту Релігії та Суспільства Українського Католицького Університету
    Максим Стріха, доктор математичних наук, письменник
    Вахтанґ Кіпіані, журналіст
    Ірина Сергєєва, завідувач відділу фонду юдаїки Інституту рукопису Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського
    Олесь Пограничний, журналіст, секретар Українсько-Польського медіа-товариства
    Андрій Павлишин, заступник головного редактора «Львівської Газети»
    Святослав Сурма, головний редактор видавництва «КОЛО»
    Наталія Непийвода, головний редактор газети «Форум націй»
    Тетяна Хорунжа, історик, Конгрес національних громад України
    Євген Захаров, співголова Харківської правозахисної групи
    Зиновій Антонюк, Товариство політв’язнів та репресованих.

P.S. Нові підписи постійно додаються

Надруковано з Майдану
http://maidan.org.ua